Про селище
Близько 35-30 тис. років тому – стоянка неадертальців на південній околиції замчища. 1961р. археологічна експедиція В.О. Місяця виявила тут крем’яні знаряддя праці, що датуються цим періодом.
1545 р. – перша писемна згадка про селище. Князь Олександр Пронський робить тут свою резиденцію і зводить укріплення. 1-а назва поселення –Олександропіль.
1607 р. – рішенням Люблінського трибуналу поселення із замком переходить від Пронських у власність князів Сапег.
1617 р. –поселення отримує статус містечка і згодом стає центром торгівлі зерном у Житомирському повіті.
30-ті роки XVIIст. – містечко переходить у власність Юрія Немирича. Для будівництва замку було найнято французького інженера. Замок являв собою неправильний прямокутник з 4 бастіонами, що були оточені глибоким ровом. В центрі замку знаходилась резиденція шляхтича.
1648 р. – одне з перших картографічних позначень селища
(карта Гійома Левасера де Боплана від 1648 р.«DelineatiogeneralisCamporumDesertorumvulgoUkraina»).
1648 р. – початок Національно-визвольної війни. Юрій Немирич під натиском повсталих тікає із замку.
1649 р. – за Зборівським договором шляхта отримала право повертатися у свої маєтки – це робитьі Юрій Немирич. Замок він зробив центром каральних операцій шляхти проти повсталих козаків.
1650 р. – повстання міщан, селян (що покозачилися) проти Ю. Немирича. Замок зруйновано. Згодом Юрій Немирич змінює пріоритети і переходить на службу до Богдана Хмельницького.
1667 р. – за Андрусівським перемир’ям містечко Horoszki(Хорошкі) знову опинилося під контролем Речі Посполитої. Немиричі відновлють свою владу над міщанами.
1685 р . – фастівський полковник Семен Палій відновлює козацький устрій на Правобережній Україні. Згодом загони Захара Іскри займають замок та містечко. Відновлюється козацьке самоуправління краю та містечка (до 1699 р.).
1699 р. – скарга старости Ф.Немирича, що козаки розорили його маєток, а кріпаки полишили своїх панів.
1793 р. – містечко, як і вся Правобережна Україна переходить у володіння Російської імперії. Власник містечка з маєтком ІгнаційДубравський, житомирський суддя, що брав участь у розправі над гайдамаками у Кодні, підтримав повстання поляків під проводом ТадеушаКостюшка проти Росії.
1795 р. – конфіскований маєток І.Дубравського Катерина ІІ дарує за «вікторії над турками» Михайлу Кутузову. Цей маєток мав назву Горошківський ключ, що був територіально-господарською одиницею в Житомирському повіті, а центральна резиденція, будинок власника знаходився в замку.
1798 р. – у містечку нараховувалося 64 двори та 522 мешканці. Діяла винокурня, 2 водяні млини та корчма.
1803-1805 рр. – М.І.Кутузов безпосередньо проживає в містечку. Будинок знаходився у західній частині замчища. Генерал будує залізоливарний завод при якому діє гамарня. В парку лунає духова музика для гостей полководця.
1812 р. – після укладення Бухарестського миру Михайло Кутузов відпочиває у Горошках. Тут він отримає звістку про нашестя Наполена Бонапарта і вирушає в Санкт-Петербург.
1815 р. – частину Горошківського ключа успадковує Дарія Кутузова (Опочиніна). Отримавши маєток з боргами батька дбала про їх повернення. Так на поч. 30-х р. XIXст. засновує слободу Дашенька (сучасна Дашинка).
1850 р. – Горошківський ключ займав площу 21755 десятин, до якого входило крім містечка ще 9 сіл і 8 слобід. За переписом тут було 2195 кріпосних душ. Діють шкіряний і винокурний (Горошки), скляний (Яківка), поташевий (Кутузівка) заводи, 10 водяних і 1 вітряний млини, 15 корчем.
1861 р. – містечко стає центром Горошківської волості.
1871 р. – створено однокласне народне училище в якому навчалося 50 учнів. Держава виділяла на утримання – 1680 рублів, а громада -701.
1874 р.- власниками Горошківського ключа стає родина Трубецьких. Олександра Олександрівна та Василь Олександрович (брат і сестра) поховані на старому православному кладовищі селища. Трубецькі поступово розпродають землі маєтку.
1887 р. – у містечку проживало 3257 жителів.
поч. XXст. – в містечку була управа, поштова станція, поштово-телеграфне відділення, земська лікарня та земська ветеринарна лікарня, аптека та 3 аптечних магазини, 60 крамниць, 2 казенні винні лавки, 2 трактири. Восвітньо-культурну сферу входило однокласне народне училище, 3 бібліотеки, 3 книгарні та попечительство народної тверезості з чайною. Працюють цегельний завод О. Трубецької, шкіряні заводи Я. Гельмана, П. Машке, Б. Модилевського, 3 лісосклади, паровий млин, пивоварний завод А. Шульца та А. Вебера, суконна фабрика А. Зільберштейна та Я. Шрайбмана, чавуноливарний завод Д. Шейхета, слюсарна майстерняА.Германа. На 2 шкіряних заводах працювало всього 15 робітників. Щомісяця проводились ярмарки.
1911 р. – в містечку нараховується 673 двори та 2750 жителів.
1912 р. – містечко на честь 100-річчя перемоги над Наполеоном перейменовано на Кутузове. Через рік відповідно було змінено назву волості.
1914 р. – відкрито змішане вище початкове училище, яке розміщувалося в найманому приміщенні. Сюди на викладацьку роботу прибув Олександр Довженко.
