ЗУБРИЦЬКИЙ ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (06.05.1992 – 08.04.2025)
ЗУБРИЦЬКИЙ ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
(06.05.1992 – 08.04.2025)
сержант, командир зенітно-ракетного відділення, 31-ша окрема механізована бригада
Зубрицький Юрій народився 6 травня 1992 року в Житомирі. Згодом родина переїхала в Комарівку. Навчався у Топорищенському навчально-виховному комплексі, де й здобув повну загальну середню освіту.
Після школи здобув професію будівельника в Житомирському ПТУ №5. Працював у Новій Боровій у ТОВ «Юніком-Пром».
У 2017 році Юрій за власним бажанням був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України. Службу проходив у навчальному центрі «Десна» на Чернігівщині. Після демобілізації працював на пилорамі в селі Пекарщина Черняхівського району. У 2018 році Юрій одружився, створив сім’ю.
Він був добрим, активним, милосердним, комунікабельним, веселим, готовим прийти на допомогу. Мав дуже багато друзів. Господар вдома та помічник іншим – сусідам, рідним, знайомим, колегам. А ще він був хорошим сім’янином, справжнім чоловіком, надійною підтримкою й опорою для своїх найрідніших – дружині Анастасії, синам Євгенію і Назару, мамі Олені, тату Миколі, брату Андрію.
Він оточив своїм теплом і підтримкою важливих йому людей, мріяв про щасливе життя, але все перекреслило повномасштабне вторгнення російських окупантів на територію незалежної України.
25 лютого 2022 року, у перші дні повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, Юрій Зубрицький став до лав Збройних сил України. Спочатку проходив службу в ТРО у Хорошеві. Пізніше захищав Житомирщину, Чернігівщину, Сумщину Черкащину, Запоріжжя, Дніпропетровщину. Був на посаді командира зенітно-ракетного відділення. За цей час сержант Збройних сил України Юрій Зубрицький пройшов багато тяжких випробувань на найважчих напрямках фронту. Свій останній бій за свободу і незалежність України мужній захисник прийняв 8 квітня 2025 року біля населеного пункту Січневе Синельниківського району Дніпропетровської області.
Поховали Воїна-Захисника України Зубрицького Юрія Миколайовича з усіма військовими і громадянськими почестями на кладовищі села Комарівка.
Герої не вмирають! Вони житимуть у наших серцях!
