ХОМІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВАЛЕРІЙОВИЧ (29.07.1983 – 01.03.2025)
ХОМІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВАЛЕРІЙОВИЧ
(29.07.1983 – 01.03.2025)
рядовий, солдат Збройних сил України
Народився Хомінський Олександр 29 червня 1983 року у тоді ще Володарськ-Волинському. Хлопчик ріс добрим, чемним, працьовитим, товариським. Батьки Тетяна та Валерій з дитинства прищеплювали синові любов до Батьківщини, до людей.
У 2001 році Олександр закінчив Хорошівську гімназію (нині ліцей №1). Після закінчення школи був призваний до Збройних сил України. Службу проходив у прикордонних військах у Чернігівській області.
Мав незакінчену вищу освіту, навчався у Житомирському політехнічному інституті.
Довгий час разом із батьком їздили працювати за кордон.
Олександр разом із цивільною дружиною прожив 12 років у Автономній Республіці Крим. Проте після окупації російськими військами півострова повернувся у рідне селище. Одного разу чоловік став свідком жорстокого поводження окупантів із місцевою дівчиною, яка була одягнена у вишиванку. На його очах дівчину побили та силоміць затягли в спецавтомобіль та повезли у невідомому напрямку. Дана ситуація спонукала чоловіка виїхати на підконтрольну територію України.
Мама Олександра, Тетяна Хомінська, з перших днів початку АТО почала писати патріотичні вірші про звитяги воїнів Збройних сил України.
Був найкращим люблячим сином, добрим та турботливим сусідом. Він був романтичним, життєрадісним, товариським, чуйним, готовим завжди прийти на допомогу. Друзі та односельці любили та поважали за його відкритість, душевність.
3 червня 2024 року Олександр добровільно став на захист України. Хоча чоловік мав тяжке захворювання, яке дозволяло йому не йти до війська, Олександр сказав мамі: «Кожен чоловік повинен йти захищати Україну! Я добре розбираюся в комп’ютерах тому буду більше там потрібен».
Солдат Хомінський Олександр Валерійович загинув 1 березня 2025 року внаслідок ракетного удару поблизу населеного пункту Черкаське Самарівського району Дніпропетровської області. Воїн до останнього подиху залишився вірним українському народові.
Поховали воїна на кладовищі у Хорошеві з усіма військовими й громадянськими почестями.
Герої не вмирають! Вони житимуть у наших серцях!
