«Не залишити своїх» — історія ветерана Сергія Коренєва
Сергій Іванович Коренєв родом з Одещини, але сьогодні його домом стала Хорошівська громада. Саме тут, у селі Калинівка, він разом із дружиною Альоною оселився задовго до повномасштабної війни. Тут вони будували своє життя, а згодом 24 жовтня 2024 року Сергій пішов захищати Україну. Після навчання він потрапив до 153-ї окремої механізованої бригади, де став командиром першого відділення. За час служби пройшов найгарячіші напрямки — Харківський, Донецький, Дніпропетровський, Херсонський та Запорізький.
Його бойовий шлях — це багато важких випробувань, але передусім — приклади відповідальності за тих, хто поруч.
За час служби Сергій неодноразово проявляв мужність і відповідальність. Під час бойових дій на Донеччині, за певних обставин, він прийняв на себе командування ротою. Протягом місяця під його керівництвом військовослужбовці утримували позицію -село Котлярівка Донецької області. За мужність, стійкість і проявлену військову честь Сергій був нагороджений Хрестом «Військова честь» — відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України.
Не менш показовим став епізод під час евакуації пораненого побратима. Сергій ніс його на собі, коли вони потрапили під переслідування противника та вогонь дронів і артилерії. Розуміючи небезпеку, він залишив пораненого у відносно безпечному місці, прикрив його листям, а сам пішов назустріч ворогу, щоб відвернути загрозу і дати можливість врятувати життя побратиму. За цей вчинок Сергій отримав Почесну відзнаку «153 ОМБр».
У тому бою він сам отримав поранення. Але, ще не закінчивши лікування, щойно зміг стати на ноги, повернувся до своїх хлопців, які залишалися в Котлярівці, адже знав, що їм потрібна його підтримка, Знову виконував бойові завдання, знову допомагав евакуйовувати пораненого. Брав участь у штурмі Нової Андріївки, де отримав контузію.
Згодом служив на Дніпропетровському напрямку у складі морської піхоти, а пізніше — у роті безпілотних наземних систем на Херсонщині. Під час бойового завдання неподалік Давидового Броду отримав тяжке поранення внаслідок ракетного удару з касетними боєприпасами. Лікування та реабілітацію проходив в Одесі.
Та навіть після цього Сергій знову повернувся до служби й ще близько восьми місяців продовжував виконувати бойові завдання. Лише коли зрозумів, що наслідки поранення вже не дозволяють йому виконувати їх на належному рівні і можуть створити небезпеку для побратимів, прийняв рішення про звільнення з військової служби за станом здоров’я.
Увесь цей час його головною опорою залишалася дружина Альона. Вона вдома переживала кожен його крок, кожен бойовий вихід, кожен тяжкий момент. Саме її підтримка та любов допомагала переживати найскладніші моменти.
Війна стала випробуванням і для всієї родини Сергія. У нього четверо братів. Наймолодший після поранення був звільнений із військової служби за станом здоров’я. Двоє інших і сьогодні продовжують захищати Україну — на Донецькому та Херсонському напрямках.
Сьогодні Сергій повертається до мирного життя. Подружжя розглядає можливості започаткувати власну справу у сфері сільського господарства, а сам Сергій хоче працювати та бути корисним і тут, в цивільному житті, і він залишається людиною, яка у найважчі моменти обирала не себе — а тих, хто був поруч.
Його історія — не лише про війну, поранення та нагороди. Вона про відповідальність, мужність і головне правило справжнього побратимства — не залишити своїх.
