СОРОКА ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ (11.02.1986 – 29.07.2024)
СОРОКА ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
(11.02.1986 – 29.07.2024)
позивний «СОМ», солдат, стрілець-снайпер 3-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 53-та окрема механізована бригада імені князя Володи́мира Монома́ха
Народився Олександр Сорока 11 лютого 1986 року в селі Бобриця (нині це територія Барашівської територіальної громади Звягельського району). Батьківська родина була багатодітною – чотири сестри і двоє братів. Сільські діти рано знають, що таке праця на землі, в домашньому господарстві. От і Олександр змалку трудився, допомагав батькам і потім упродовж життя не сидів без роботи.
Навчався упродовж 9 років у Бобрицькій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, а вже повну загальну середню освіту здобув в Усолусівській школі Ємільчинського району. Навчався гарно. Дуже любив читати. Добре розбирався в математиці, геометрії, відмінно креслив. Після закінчення школи навчався в Київському вищому професійно-технічному училищі, де здобув фах коваля та газоелектрозварювальника. Любив свою роботу, виявляв творчі здібності.
Півторарічну строкову службу проходив у прикордонних військах в Черкаській області та в Житомирі. Повернувся після армії в Київ та впродовж восьми років трудився ковалем у компанії «Тантьєна».
Ще у 2014 році, з початком бойових дій на сході України, він став до лав захисників у зоні проведення Антитерористичної операції. Захищав Україну на фронті з 21 березня до 21 серпня 2014 року в селі Степанівка на Донеччині у складі 30-ї ОМБр. Після демобілізації повернувся на попередню роботу.
У 2017 році одружився з односельчанкою Галиною. Повернувся на Житомирщину, в місто Житомир, на підприємство «Шалений молот», залишаючись вірним здобутій професії. У 2018 році у подружжя народився син Матвійко.
27 лютого 2022 року Олександр разом із молодшим братом Костянтином без вагань добровільно стали на захист рідної держави. Довгий час брати служили разом, а в березні 2024 року їх розкомандирували.
Олександр Сорока захищав Україну спочатку в кулеметному, а потім у гранатометному підрозділах у складі 30-ї, 10-ї, 61-ї, 53-ї ОМБр, боровся з російськими окупантами у Київській, Миколаївській, Херсонській, Сумській, Чернігівській та Донецькій областях.
29 липня 2024 року обірвалося життя, мрії, плани люблячого батька, чоловіка, сина, брата, надійного побратима, майстра-коваля, Воїна Олександра Миколайовича Сороки.
Родина отримала сповіщення, що Олександр Сорока числиться як зниклий безвісти, 1 серпня 2024 року. Хоча побратими телефонували раніше і повідомили, що він загинув смертю хоробрих. Розпочався дуже важкий період очікування, поки йшло слідство і дослідження ДНК. І лише 21 травня 2025 року надійшло сповіщення, що тіло ідентифіковане.
Церемонія прощання з воїном Олександром Сорокою відбувалася 24 травня у Хорошеві. За рішенням родини, поховали Олександра Сороку на кладовищі в рідному селі Бобриця поруч із могилою батька. Поховали Героя з усіма громадянськими і військовими почестями.
У 2022 році за сумлінну службу Олександр Сорока був нагороджений відзнакою Президента «За оборону України», Почесною відзнакою «Воля назавжди», медаллю «ЗА ВІРНІСТЬ У ВІЙСЬКОВІ СЛУЖБІ» ІІ ступеню, медаллю «Учасник бойових дій», «НЕЗЛАМНИМ ГЕРОЯМ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ».
Олександр був не лише сміливим воїном, а й людиною з великим серцем – люблячим батьком, турботливим чоловіком, щирим сином і братом, відданим другом, вірним побратимом.
Герої не вмирають! Вони житимуть у наших серцях!
